Історія Єгипту, одного з найдавніших вогнищ людської цивілізації, починається близько 6000 років тому.
Наприкінці 4 тис. біля сучасного Єгипту існувало два царства; Буто – на півночі та Некхен – на півдні. Близько 3300 р. Менш створив єдину державу, підкоривши собі північне царство. Йдеться царствах, як їх називали тоді верхнього і нижнього Єгипту.
Після цього почалася епоха правління фараонів, яку умовно поділяють на Стародавню, Середню та Нову імперії. Ця епоха тривала до завоювання країни персами 341 р. до н.е.
Але пізніше Олександр Македонський вигнав персів у 332 р. до н. Новий правитель, який заснував місто Олександрію в 331 р. до н.е., після відвідування храму Амона, був визнаний сином бога та сувереном Єгипту. Елліністичний період історії країни продовжувався при Птолемеї та його нащадках до 31 р. е., коли Єгипет перейшов під владу Стародавнього Риму.
Довгий період після Єгипту вважався провінцією Риму до 395 р., пізніше провінцією Візантійської імперії в 395-639 рр., доки був захоплений арабами, які поширили арабську мову і мусульманську релігію країни до кінця 8 в.
Економічне та політичне значення країни зросло під час правління династії Фатімідів (969-1171), коли столицею Єгипту стало нове місто Каїр. Після династії Айюбідів (1171-1250) Єгипет стає могутньою державою, коли до влади прийшли султани мамлюків. У 1517 р. Єгипет увійшов до складу Оттоманської імперії. З 1798 по 1801 в Єгипті військову кампанію проводив Наполеон Бонапарт.
Залишаючись формально у складі турецької імперії до 1914 р., Єгипет фактично став незалежною державою за Мухаммеда Алі (1805-1849). У 1882 р. британські війська окупували країну і формально країною керував британський консул. У 1914 р. англійці скористалися початком війни проти Туреччини та оголосили Єгипет своїм протекторатом.
Незважаючи на те, що під натиском національно-визвольного руху у 1922 р. Єгипет був проголошений незалежним королівством, зберігся контроль англійців у військовій галузі та зовнішній політиці. 22-24 липня 1952 р. таємна організація «вільних офіцерів» на чолі з Насером здійснила державний переворот, у результаті якого король Фарук зрікся трону.
Після проголошення Єгипту республікою 1953 р. британські війська залишили країну, а 1956 р. Єгипет націоналізував Суецький канал.
На початку 70-х років. радянський вплив, що посилився в країні після поразки Єгипту в арабо-ізраїльській війні 1967 р., ослаб, і з країни були вислані радянські військові радники. У 1979 р. після затяжного конфлікту з Ізраїлем президент Садат підписав із керівництвом Ізраїлю Кемп-Девідський мирний договір, який викликав серйозну критику та економічні санкції з боку багатьох арабських країн.
На плечі президента Мубарака, який прийшов на зміну Садату, якого було вбито в 1981 р., лягла важка ноша - зберегти громадянський світ у країні, яка опинилася під загрозою терористичної діяльності ісламських фундаменталістів.
Найбільші опозиційні рухи – Брати-мусульмани (заборонене; активісти беруть участь як незалежні кандидати) та Новий Вафд – бойкотували другий тур виборів. 11 лютого 2011 року Хосні Мубарак пішов у відставку і посада Президента Єгипту скасувалась. Тимчасовим главою єгипетської держави до проведення дострокових виборів є Мохамед Хуссейн Тантаві - голова Вищої ради Збройних сил.
Коментарі